Пієлонефрит Запалення нирок

Пієлонефрит – це інфекційно-запальний процес одночасно або по черзівражає миску і тканину самої нирки.

Пієлонефрит становить 65-70% від всіх запальних захворювань сечостатевих органів. Серед дорослих пієлонефрит зустрічається у 1 людини з 100, а серед дітей у 1 із 200. Більшість хворих захворює у віці 30-40 років. Молоді жінки хворіють пієлонефритом частіше, ніж чоловіки. У чоловіків пієлонефрит часто пов’язаний з сечокам’яною хворобою, хронічним простатитом, звуженнями сечівника, особливостями і аномаліями розвитку нирок і сечових шляхів. У літніх чоловіків фактором збільшення частоти пієлонефритів служить аденома передміхурової залози, яка порушує відтік сечі, що полегшує розвиток інфекції.

Дизуричні явища – це почастішання сечовипускання, біль при сечовипусканні, різі, відчуття помилкових позивів до сечовипускання. Дані прояви пов’язані з наявністю запалення в стінках сечоводів і миски.

Біль в попереку можуть носити різний характер. В основному вона тупа, ниючий. Найчастіше постійна. При наявності досить інтенсивного запалення, яке проявляється розвитком гнійного процесу – абсцесу, цей біль може бути більш вираженою. У деяких випадках біль може бути у вигляді коліки – різких колючих болей в попереку. Вони можуть бути пов’язані як з супутньою сечокам’яною хворобою, коли камінь закупорює просвіт сечовивідних шляхів, але найчастіше – з так званої слизисто-гнійної пробкою, яка так само може блокувати просвіт сечовивідних шляхів.

Лихоманка найчастіше зустрічається при загостренні хронічного пієлонефриту або при гострому запаленні. Особливо характерна виражена лихоманка при гнійному процесі в нирці – абсцесі. Слабкість і погіршення самопочуття при пієлонефриті пов’язані з інтоксикацією організму токсинами та продуктами обміну бактерій.

Пієлонефрит – це інфекційне запалення тканини нирки. Тому головною причиною його виникнення є інфекція. В основному це бактерії – стрептококи, стафілококи, кишкова паличка та інші. Крім того, пієлонефрит можуть викликати віруси, грибки, внутрішньоклітинна інфекція (наприклад, мікоплазма).

Як же ця інфекція потрапляє в нирку? Отже, існує декілька шляхів проникнення інфекції в тканину нирки:

Гематогенний шлях. Це означає, що інфекція потрапляє в нирку з потоком крові з інших джерел інфекції в організмі (наприклад, карієс, ангіна, фурункули і т.д.). Звичайно, таке трапляється не завжди (інакше б при кожній ангіні у нас був би і пієлонефрит). Пієлонефрит виникає в тому випадку, коли є сприятливі умови для розвитку в тканині нирки. Це буває при порушенні кровообігу в нирці, або при порушенні відтоку з неї сечі.

Висхідний шлях. Цей шлях пов’язаний з тим, що мікроби потрапляють в тканину нирки при зворотному попаданні в неї сечі, яка вже інфікована мікробами. Такий зворотний струм сечі називається рефлюксом (найчастіше це міхурово-сечовідний рефлюкс – ПМР). Можуть бути й інші причини порушеного відтоку сечі – це різні аномалії будови нирки, сечоводів, звуження сечоводів (стриктури), опущення нирок, сечокам’яна хвороба тощо

Гострий пієлонефрит – це гостре інфекційно-запальне захворювання тканини нирок і чашково-мискової системі нирок. Він може бути первинним або розвиватися на тлі вже існуючого іншого захворювання нирок.

Для прояви гострого пієлонефриту характерна висока температура тіла, біль у ділянці нирок та зміни в аналізі сечі. Спочатку може з’явитися озноб, рясне потовиділення, висока температура тіла, головний біль, біль в суглобах. З’являється біль у попереку, області нирок, підребер’ї.

У діагностиці гострого пієлонефриту велике значення мають лабораторні методи: загальний аналіз сечі, крові, дослідження сечі на наявність мікроорганізмів і визначеннячутливості мікроорганізмів до антибіотиків. Для уточнення стану сечовивідних шляхів проводять ультразвукове дослідження нирок.

Лікування гострого пієлонефриту медикаментозне. Пацієнта зазвичай госпіталізують. Рекомендується постільний режим, дієта, рясне пиття. Обов’язково призначають антибіотики або інші хімічні антибактеріальні препарати. При призначенні лікування орієнтуються на результати аналізу чутливості мікроорганізмів, виявлених у сечі, до антибіотиків. Лікування починають з найбільш ефективного препарату. Для лікування пієлонефриту використовуються антибіотики різних груп (найбільш ефективні – фторхінолонового: норфлоксацин, офлоксацин, ципрофлоксацин), нітрофурановие препарати (фурагін, фурадонін), нітроксоліновая кислота. Для того, щоб попередити перехід гострого пієлонефриту в хронічний, антибактеріальну терапію призначають до 6 тижнів. Крім цього застосовують імуностимулятори (декарис, продігеозан). Зазвичай результати лікування хороші, через тиждень, при своєчасному лікуванні, стан хворого поліпшується і до чотирьох тижнів настає одужання, але антибактеріальні препарати хворий повинен приймати до 6 тижнів.

загрузка...

Якщо гострий пієлонефрит був вторинним, тобто виник на тлі іншого захворювання нирок, обов’язково призначається лікування основного захворювання. Якщо при цьому буває порушений відтік сечі, захворювання може затягуватися, іноді виникають гнійні процеси в нирці, або у сечових шляхах знаходиться камінь при сечокам’яній хворобі. У цьому випадку може знадобитися оперативне лікування.

Хронічний пієлонефрит – часто починається в дитинстві після перенесеного гострого пієлонефриту. Хворіють частіше дівчинки. Якщо гострий пієлонефрит з яких-небудь причин проліковано недостатньо, при гострих інфекційних та вірусних захворюваннях інших органів (грип, інші вірусні респіраторні захворювання, ангіни, синусити, отити) призводять до загострення інфекційного процесу в нирках.

Хронічний пієлонефрит може протікати протягом багатьох років, іноді непомітно для хворого і лікаря. Часто хронічний пієлонефрит проявляється лише загальною слабкістю, швидкою стомлюваністю при фізичному навантаженні, головними болями, слабкими тупими болями в поперековій області з одного або двох сторін. Іноді хворих більше турбують прояви з боку шлунково-кишкового тракту (болі в животі, запори, метеоризм). З плином часу при зниженні роботи нирок з’являються спрага, сухість у роті, різних порушень сечовипускання (велика кількість сечі вдень або вночі). Підвищується артеріальний тиск, причому ця ниркова артеріальна гіпертензія погано піддається лікуванню.

Діагностику хронічного пієлонефриту здійснюють за допомогою лабораторних, радіоізотопних, рентгенологічних методів.

Лікування хронічного пієлонефриту тривалий, перший курс антибактеріальної терапії призначається не менш ніж на 6 тижнів. Потім проводяться повторні курси антибактеріальної терапії, їх частота визначається перебігом запального процесу у пацієнта індивідуально. У перервах призначають курси сечогінних трав, журавлинний морс, метіонін. Для підвищення імунного захисту призначаються метилурацил або пентоксил. Призначається санаторно-курортне лікування, прийом слабомінералізованих мінеральних вод. Якщо у хворого є аномалії розвитку нирок, сечових шляхів іноді потрібне оперативне лікування. У дітей таке лікування необхідно виконувати як можна швидше, щоб врятувати велику частину ниркової тканини.

Гнійний пієлонефрит (піонефроз) – найчастіше це результат хронічного пієлонефриту, що супроводжується сечокам’яною хворобою або аномаліями розвитку сечових шляхів, що порушують відтік сечі. Найчастіше хворіють люди у віці після 35 років при відсутності лікування пієлонефриту. У цьому випадку тканина нирки повністю розплавляється, і нирка складається з ділянок гнійного розплавлення, порожнин, заповнених сечею і ділянок розпадається тканини нирки. Запальний процес завжди переходить і на навколишнє ниркижирову клітковину.

Пионефроз проявляється тупими ниючими болями в ділянці нирок. Ці болі можуть значно підсилюватися під час загострення запального процесу. Нирка збільшена в розмірах і її можна промацати через черевну стінку. Якщо прохідність сечових шляхів порушена, у пацієнта незабаром виникає висока температура тіла, озноб, ознаки інтоксикації – блідість, слабкість, пітливість. Якщо піонефроз двосторонній, дуже швидко з’являється і прогресує хронічна ниркова недостатність. Сеча хворого піонефроз гнійна, каламутна, з великою кількістю пластівців і осаду.

При хромоцистоскопии спостерігають виділення густої струменя гною з гирла сечоводу. На рентгенограмі визначається збільшена в обсязі нирка. При контрастному рентгенівському дослідженні нирка контрастну речовину в хворий нирці може зовсім не визначатися.

Лікування піонефрозу виключно оперативне. Найчастіше хвору нирку видаляють, іноді разом з сечоводом. Якщо уражені обидві нирки, іноді нирку розсікають і дренажний (вставляють дренажну трубку для відтоку гною і введення лікарських речовин). При односторонньому піонефрозе і своєчасному лікуванні прогноз відносно сприятливий. Після оперативного лікування хворий повинен перебувати під постійним наглядом лікаря, тому що існує небезпека виникнення запального процесу в нирці залишилася.

При використанні матеріалів сайту пряме посилання обов’язкове.