Список лікарських препаратів за першою літерою латинської назви:

Лікування захворювань, що супроводжуються синдромомблювоти

При лікуванні використовуються антибіотики пеніцилінового ряду в середньодобових дозуваннях (пеніцилін, оксацилін, ампіокс), а також тетрациклін, еритроміцин або олеандоміцин, олететрин та ін Менш ефективні і рідше застосовуються препарати сульфаніламідів, комбіновані хіміопрепарати (бактрим, септін, бісептол). Курс лікування становить звичайно 8-10 днів.

Всім хворим на холеру необхідна госпіталізація. Провідну роль в лікуванні відіграє боротьба з обезводненням та відновлення водно-сольового рівноваги. Рекомендуються розчини, що містять хлорид натрію, хлорид калію, бікарбонат натрію, глюкозу. При важкому зневодненні – струминне введення рідини до нормалізації пульсу, після чого розчин продовжують вводити краплинно. У раціон харчування повинні бути включені продукти, що містять велику кількість солей калію (курага, томати, картопля).

Антибіотики використовують лише в лікуванні хворих з 3-4 ступенем зневоднення, застосовуються тетрациклін або левоміцетин в середньодобових дозуваннях. Виписка зі стаціонару можлива тільки після повного одужання і при наявності негативних результатів бактеріологічного дослідження. Прогноз при своєчасному і адекватному лікуванні сприятливий.

Пацієнти з важкою формою гастроентериту, а також з будь-якими формами токсичних (протягом яких непередбачувано) повинні бути негайно доставлені в стаціонар. Невідкладна допомога полягає в промиванні шлунку слабким розчином бікарбонату натрію і прийомі сольового проносного. Це необхідно зробити навіть у легких випадках. При лікуванні пацієнта на дому показана харчова розвантаження при рясному питво (мінеральна вода без газу, міцний чай, розчини для оральної регідратації типу «Регідрон»). Призначаються слизові супи, протерті каші на воді, киселі, замість свіжого хліба – сухарі. Одночасно хворий повинен отримувати ферментні препарати – абомін, панкреатин, мезим-форте. Якщо встановлена ??інфекційна природа захворювання – антибіотики, після прийому яких слід призначати бактеріальні препарати з метою відновлення кишкової мікрофлори (лактобактерин, біфідумбактерин, біфікол, флонівін).

Лікування паратифів повинно бути комплексним і включати в себе догляд, дієту, засоби боротьби з інфекцією та її ускладненнями, а за показаннями – імунні та стимулюючі препарати. Постільний режим хворий повинен дотримуватись до 6-7 дня нормальної температури, з 7-8 дня дозволяється сидіти, а з 10-11 – ходити. Харчування потрібно калорійне і легкозасвоюване, щадне шлунково-кишковий тракт. У період лихоманки страви готують на пару або дають в протертому вигляді (стіл N 4а). Особливу увагу потрібно приділяти догляду за порожниною рота. Після блювоти слизові повинні бути очищені, хворому слід прополоскати рот, якщо він не в змозі зробити це, то слизову оболонку ротової порожнини протирають вологим ватним тампоном.

Серед препаратів специфічної дії провідне місце займає левоміцетин (дозування – по 0,5 г 4 рази на добу) до 10 дня нормальної температури. Для підвищення ефективності специфічного лікування, а також з метою попередження рецидивів і формування хронічного бактеріовиділення, рекомендується одночасно вводити засоби, що стимулюють захисні сили організму і підвищують специфічну і неспецифічну резистентність (стійкість), для чого застосовують тіфопаратіфозних вакцину.

Лікування слід починати з промивання шлунка і очищення кишечника. Хворому слід дати розчин марганцевокислого калію (0,04%-ний), таніну (0,5%-ний) або воду з домішкою активованого вугілля, після чого викликати блювоту. Всередину-сольове проносне, провести очисну клізму. У гострому періоді (після промивання шлунка) показані гарячий чай і кава. При виявленні інфекційного фактора призначають антибіотики (левоміцетин 2 г на добу),ентеросептол (0,25-0,5 г 3 рази на день) і адсорбенти (активоване вугілля, каолін). При значному зневодненні хворий потребує у внутрішньовенному введенні 5%-ного розчину глюкози, фізіологічного розчину.

У перші один-два дні рекомендується утримуватися від їжі, проте тепле пиття (міцний чай, мінеральна вода без газу) призначають невеликими порціями кожні 1-2 години. З 2-3 дня хворого переводять на слизові супи, киселі, рідку манну і протерту рисову каші. Потім дієта кілька розширюється протягом 6-8 днів (в залежності від стану) з поступовим включенням в раціон відвареної риби, м’яса, картоплі, після чого пацієнт повертається до звичайного для нього харчового режиму.

Спеціального лікування не існує. Режим постільний, ретельний догляд за хворим, дієта молочно-рослинна. Патогенетичним засобом терапії є кортикостероїдні препарати. Для зменшення токсикозу вводять внутрішньовенно розчини хлориду натрію або глюкози (5%-і) до 1 л. При гострій нирковій недостатності проводять перитонеальний діаліз.

Основним способом лікування залишається інтенсивна пеніціллінотерапія. Ефективні також напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, оксацилін). Проводять дезінтоксикацію організму, лікування киснем, вітамінами. При появі симптомів набряку і набухання мозку здійснюють дегідратаційних терапію, сприяє виведенню зайвої рідини з організму. Призначають кортикостероїдні препарати. При судомах – фенобарбітал.

Лікування повинне бути комплексним. Хворому необхідний строгий постільний режим. У перші три дні призначається 6-9 мл протиенцефалітний донорського гамма-глобуліну внутрішньом’язово. Для попередження розвитку набряку мозку необхідні дегідратаційні кошти. Внутрішньовенно вводять гіпертонічний розчин глюкози, хлориду натрію, манітол, фуросемід та ін Показана киснева терапія. При судомах використовують аміназин і димедрол внутрішньом’язово, при епілептичних припадках – фенобарбітал або бензонал по 0,1 г 3 рази на добу. У критичних ситуаціях призначають серцево-судинні засоби і засоби, що збуджують дихання. Профілактикою енцефалітів є протикліщове вакцинація. Вакцину вводять підшкірно триразово по 3 та 5 мл з інтервалом 10 днів. Ревакцинація проводиться через 5 місяців.

Лікування абсцесів мозку лише хірургічне. Прогноз серйозний.

Лікування блювання при соматичних і хірургічних захворюваннях

Для лікування блювання при ахалазії кардії використовуються препарати нитроглицеринового групи, місцево – анестезуючого дії (алмагель А), розширення кардії за допомогою кардіоділататоров або оперативне втручання.

Лікування гострого апендициту хірургічне. Тільки аппендікулярний інфільтрат (без нагноєння) спочатку лікується консервативно з наступною операцією після стихання запальних змін.

Лікування аппендікулярного абсцесу має бути спочатку консервативним – антибіотикотерапія, спокій, дієта, боротьба з інтоксикацією. При чітко обмеженому абсцесі показано хірургічне втручання – розкриття гнійника. При абсцесі дугласова простору розтин роблять через задній звід піхви або через передню стінку прямої кишки (після пункції гнійника – по голці). При невидаленою червоподібному відростку, запалення якого ускладнилося абсцесом, показана термінова операція: видалення червоподібного відростка, розтин і дренування порожнини абсцесу.

загрузка...

Лікування перитоніту Хворі з гнійним перитонітом потребують негайної госпіталізації та екстреної хірургічної операції. Проводиться комплексне лікування, що включає в себе оперативні і консервативні методи. Завдання операції – ліквідація первинного вогнища інфекції, видалення гною і забезпечення не тільки одноразового, а й повторного введення антибіотиків в черевну порожнину (через дренаж). При неможливості усунути вогнище інфекції виробляють дренування, щоб створити надійний відтік гною з черевної порожнини. Консервативні методи полягають у масивній антибіотикотерапії тамаксимальної боротьбі із загальною інтоксикацією організму, підвищенні імунобіологічних сил організму, поліпшенні функцій органів і систем хворого.

Хворим з підозрою на перитоніт не слід використовувати наркотики, холод або грілку на живіт, так як це може затемнити клінічну картину. При зменшенні болю від такого «лікування» можливо трагічне зволікання, небезпечне для життя пацієнта. Не можна також застосовувати заходи і препарати, що підсилюють перистальтику кишечника.

Діагноз гнійного перитоніту є абсолютним показанням до операції, тобто без операції врятувати життя хворого практично неможливо. Відмова від хірургічного втручання можливий тільки у виняткових випадках при вкрай тяжкому стані хворого (сплутана або несвідомий стан, відсутність пульсу, артеріальний тиск нижче 60 мм рт. Ст.), Іншими словами, в агональному або предагональному стані.

Лікування сепсису є однією з найсерйозніших проблем медицини. Воно повинно бути комплексним і передбачати як проведення заходів та засобів, що впливають на мікрофлору, місцевий осередок, так і на функції органів і систем ураженого організму.

Завданнями оперативного лікування місцевого осередку є своєчасність і раціональність хірургічного втручання, створення хорошого відтоку з рани, дезінфекція рани хіміко-біологічними препаратами, спокій рани з використанням іммобілізації і рідкісних перев’язок, ультрафіолетове опромінення, УВЧ, постійне спостереження за станом рани і виявлення можливих ускладнень. У разі необхідності проводять повторне хірургічне втручання (розтин абсцесу, перев’язка вени при висхідному тромбофлебіті, ампутація кінцівки та ін.) Для успішного лікування необхідно проводити загальну антибіотикотерапію, активно стимулювати власні захисні сили організму хворого, проводити повноцінну дезінтоксикацію.

Хворі синдромом Меллорі-Вейса потребують екстреної допомоги ще до надходження в стаціонар. Перш за все необхідно покласти холодну грілку з льодом на живіт, потім хворому слід ковтати невеликі шматочки льоду з морозилки. По можливості потрібно ввести 10 мл 10%-ного розчину хлориду кальцію внутрішньовенно або 10 мл 10%-ного розчину глюконату кальцію внутрішньом’язово, 1-2 мл 1%-ного розчину вікасолу внутрішньом’язово. При масивній кровотечі транспортування хворого в стаціонар повинна здійснюватися на носилках.

Лікування інвагінації кишечника хірургічне. Консервативні заходи застосовуються тільки при непрохідності сигмовидної кишки в перші години після початку захворювання. Використовуються в першу чергу сифонні клізми. Може бути застосоване расправление товстої кишки колоноскопії. У деяких випадках вдаються до резекції кишки.

Лікування травматичного здавлення кінцівок повинно мати на меті зменшення зони некрозу м’язів, інтоксикації, а також поліпшення роботи печінки і нирок. Для цього необхідно відразу ж (з моменту звільнення потерпілого з-під тяжкості) проводити боротьбу з шоком і спазмом судин із застосуванням бромідів, хлоралгідрату, алкоголю, атропіну, новокаїнової блокади, глюкози, кисню і всіх інших можливих засобів. Постраждалі кінцівки охолоджують льодом, щоб зменшити травматичний набряк, виробляють розсічення шкіри і фасцій для зменшення здавлення м’язів набряком.

У випадках надмірно тривалих і важких сдавлений до розвитку печінково-ниркового синдрому виробляють ампутацію для порятунку життя хворого. Крім того, необхідно відновити кислотно-лужну рівновагу крові (при травматичному здавленні завжди має місце ацидоз-закислення крові) шляхом введення 20-25 г гідрокарбонату натрію в 3 л ізотонічного розчину через рот, внутрішньовенно або крапельно клізмою. Для якнайшвидшого виведення продуктів розпаду тканин посилюють діурез за допомогою сечогінних засобів.

Без лікування перфорація стравоходу закінчується смертю в 100% випадків. Лікування за показаннями може бути оперативним або консервативним.

Тому припідозрі на струс головного мозку хворого необхідно госпіталізувати для обстеження і виключення більш важкого захворювання. При легкому струсі його можна лікувати вдома, при середньому і важкому струсі мозку хворий не менше 2-3 тижнів повинен знаходитися на суворому постільному режимі і під наглядом лікаря. Лікувати необхідно навіть легкий струс головного мозку, тому що наслідки його можуть бути різними.

При здавленні мозку необхідна операція. Точну локалізацію у тяжкохворих іноді визначити важко, для цього потрібні, крім ретельного неврологічного обстеження, додаткові методи (ультразвукова ехолокація, вентрикулографія та ін.)

Лікування блювання при захворюваннях нервової і ендокринної систем

Залежно від форми патології органів рівноваги терапія може бути як консервативним, так і хірургічного. Прогноз захворювання в деяких випадках сумнівний.

Для екстреної терапії пацієнта необхідно доставити в стаціонар. Проводять внутрішньовенне вливання ізотонічного розчину хлориду натрію в кількості 3-4 літрів на добу для стимуляції ниркової секреції, при відсутності ниркової недостатності і зневоднення застосовують фуросемід в поєднанні з хлоридом натрію і калію та 5%-ної глюкозою для форсування виділення кальцію. Для зв’язування кальцію при відсутності ниркової недостатності вводять 2,5%-ний розчин цитрату натрію або натрій-калій фосфатний буфер.

Лікування токсикозу легкого ступеня не вимагає госпіталізації. З вагітної проводять психотерапевтичні бесіди, чоловікові і родичам рекомендують більше часу проводити в її суспільстві, підбадьорювати та підтримувати. Можна використовувати вітамін Е, препарати валеріани. При токсикозі середньої тяжкості і особливо при нестримної блювоти госпіталізація обов’язкове. У стаціонарі проводиться дезінтоксикаційна, протиблювотну, загальнозміцнююча терапія, обов’язково призначення снодійних. Таких хворих не можна поміщати в одну палату, оскільки у них блювотний рефлекс виникає при вигляді блювоти у іншої вагітною. Також показана психотерапія, хороший ефект приносить лікування гіпнозом.

Невідкладна допомога при блювоті залежить від її причини. При отруєнні необхідно промити шлунок і відмовитися від застосування протиблювотних препаратів. При травмах і у всіх випадках, коли в інтересах хворого якомога швидше припинити блювоту, вводять підшкірно 0,5-1 мл 0,1%-ного розчину сульфату атропіну або внутрішньом’язово 2 мл розчину Метаклопрамід (церукал, реглан). Останній препарат можна призначати і всередину в дозі 0,5-1 таблетка 3 рази на день. При нестримної блювоти використовують нейролептики – галоперидол 0,3-0,4 мл 0,5%-ного розчину внутрішньом’язово 1-2 рази на добу, метеразін в таблетках 25 мг 2 рази на добу. Нейролептики як протиблювотний кошти можна успішно застосовувати при важкій блювоті різного походження